Опис

Труба для теплої підлоги з шитого поліетилену "EUROTERM standard" з кисневим бар'єром

Труба EUROTERM standard PE-RT — це труба з молекулярно зшитого поліетилену з антикисневою (дифузійною) захистом OXYGEN BARRIER

Поліетиленові труби для теплої підлоги EUROTERM standard PE-RT відповідають стандарту ДСТУ Б В.2.7-143:2007. Помірна м'якість, еластичність і підвищена міцність у поєднанні із широким метражом цілісних бухт — 200 м. Це дає змогу укладати її в різних за площею приміщеннях єдиною ниткою, що унеможливлює протікання системи.

Характеристики труби EUROTERM standard PE-RT:

• Діаметр/товщина: 16/2 мм.

• Кисневий бар'єр: так

• Max робоча температура: +70 °С

• Max пікова температура: +95 °С

• Max робочий тиск: 10 bar

• Min радіус вигину: 60 мм.

• Коефіцієнт лінійного подовження max за t = 95 °C (1/ °C): 1,8*10-4

• Коефіцієнт теплопровідності (Вт/К м): 0,41

• Термін служби: 50 років

Теплові властивості
Завдяки утворенню поперечних зв'язків також поліпшується поведінка матеріалу за низької температури. Оскільки зшитий поліетилен не такий ламкий, він може використовуватися залежно від механічного навантаження в температурному діапазоні від -120 °C до +120 °C. Зшитий поліетилен упродовж невеликого періоду часу витримує без механічного навантаження температуру до +120° С.

Механічні властивості зшитого поліетилену розташовані прямо залежно від температури.
Як уже згадувалося вище, у процесі зшивання під високим тиском зменшується кристалічність вихідного матеріалу. Завдяки цьому виходить особливо гнучкий матеріал, що не ламається навіть за багаторазового вигину.

Вогнестійкість
Зшитий поліетилен — це чистий вуглеводний полімер і тому горюч. Краплепачення під час горіння, властиве незмитому поліетилену, у зшитого поліетилену сповільнюється. Матеріал починає стікати краплями тільки під час його нагрівання до температури вище ніж 400 °C (температура розпаду). Внаслідок реакції розпаду утворюються чиста вода та вуглекислий газ, які не викликають корозії й не є отруйними.

Стійкість до впливу хімічних реагентів
Гарна стійкість високомолекулярного вихідного матеріалу до впливу хімічних реагентів ще більше збільшується в процесі зшивання полімеру. Зшитий поліетилен стійкий до впливу звичайних розчинників: аліфатичних (наприклад, бензин), ароматичних (наприклад, толуол) і хлорованих вуглеводнів (наприклад, трихлоретилен). Під впливом важкоклітинних органічних сполук (жири, олії, віск) матеріал трохи набухає. Порівнюючи з незшитим поліетиленом високої щільності, зшитий поліетилен стійкіший до високої температури. Сильні окисники, наприклад, азотна кислота або галогенні, роз'їдає матеріал. Труби зі зшитого поліетилену вирізняються особливою міцністю на розрив, порівнюючи з іншими поліолефінами. Контакт із мийними присадками, звичайними антифризами та засобами захисту від корозії не призводить до утворення тріщин.
Зміна властивостей полімерів у контакті з хімічними реагентами ґрунтується насамперед на фізичних процесах, наприклад, набуханні або розчиненні полімерів. Зшитий поліетилен поводиться завдяки утворенню поперечних зв'язків набагато краще, ніж типи поліетилену без поперечних зв'язків. Для оцінки стійкості розглядалося зміна властивостей розтягування під час зберігання матеріалу у відповідному хімічному середовищі без додаткового застосунку механічних сил. Наведені в цій таблиці відомості про стійкість до впливу тих чи інших хімічних реагентів не можна формально переносити на поведінку труби, наповненої відповідною субстанцією, що є під тиском. Тут необхідні так звані дослідження досвідчених зразків труб на довговічність.

Процес виготовлення
Вихідний матеріал є поліетиленом із великою молекулярною вагою та високою щільністю. Поліетилен утворюється способом полімеризації етилену — газоподібного нафтопродукту, що складається винятково з тисяч вуглецю (С) і водню (Н). Унаслідок полімеризації етилену виникають довгі ланки молекул розгалуженої структури.
Залежно від способу полімеризації утворюються порівняно м'які типи поліетилену (поліетилен низької щільності) або жорсткіші (поліетилен високої щільності). Процесом полімеризації можна керувати в такий спосіб, що на виході утворюються порівняно короткі, або, навпаки, довгі ланки молекул.
Поліетилен являє собою частково кристалізований матеріал, тобто у ньому є зони, у яких молекули випрямлені й тому мають вищу щільність.
За аналогією з металоведенням такі зони ми називаємо кристалітами. Кристалити оточені зонами, у яких молекули перебувають в хаотичних зв'язках. Ці зони характеризуються нижчою щільністю й тому називаються аморфними.
Кристалити ведуть себе стабільно тільки за певної температури. У разі підвищення температури впорядковані зв'язки кристалітів перетворюються на безладні, характерні для аморфного стану. За аналогією з металами в цьому разі заведено говорити про точку плавлення кристалітів. Точка плавлення кристалітів у застосунку до поліетилену низької щільності міститься в межах 110 °C, а в застосунку до поліетилену високої щільності в межах 130 °C. Якщо метали за таких температурних параметрів механічні зв'язки руйнуються, то поліетилен, навіть перебуваючи в аморфному стані, має достатню міцність.
Тільки за температури приблизно 200 °C поліетилен переходить у в'язкий стан, у якому його можна піддавати обробці. Для виробництва виробів, схильних до сильних механічних навантажень і впливу хімічних реагентів, необхідний тип поліетилену з великою молекулярною вагою. Труби, виготовлені з цього типу поліетилену, добре зарекомендували себе ось уже впродовж 40 років. Вони успішно застосовуються в системах опалення за принципом теплої статі.
Насучна потреба використання полімерів у разі підвищених температур змушує вчених піти на пошуки матеріалу з екстремально великою молекулярною вагою, а також методом синтезу такого матеріалу. Це було досягнуто за допомогою реакції утворення поперечних зв'язків полімера під високим тиском (так звана зшивка). За допомогою цього методу вдалося зшити високомолекулярний тип сформованого в труби поліетилену, що неможливо було зробити на звичайному обладнанні.
Під зшиванням поліетилену розуміється процес зв'язку ланок молекул у широкоякісну тривимірну сітку завдяки утворенню поперечних зв'язків. Під високим тиском (понад 2000 барів) високомолекулярний поліетилен разом з антиокисниками та засновниками реакції рівномірно розплавляють на спеціальному обладнанні, формують у термопластичному стані в труби та зшиють. Ініціатори реакції утворення поперечних зв'язків (у цьому разі перекиси) розпадаються за температури синтезу. Рекуші, що утворюються, відривають біля ланок поліетилену відповідно за одним атомом водню, унаслідок чого на цьому місці з'являється так званий ненасичений радикал вуглецю. Посідання радикали з'єднуються між собою й утворюють місток-зшивання.
Зшивка під високим тиском відбувається в розплавленому, тобто аморфному стані, і завдяки цьому вона рівномірно охоплює всю масу матеріалу. Кількість поперечних зв'язків становить приблизно 2-3 на тисячумалих вуглецю. У такий спосіб утворюється досить широка комірчаста сітка, що унеможливлює повторне утворення кристалітів під час охолодження розплавлення. На відміну від властивостей вихідного матеріалу, щільність зшитого поліетилену все-таки дещо зменшена й у такий спосіб збільшена його гнучкість.
Властивості зшитого поліетилену залежать від щільності його зшивання. Чим вищий ступінь утворення поперечних зв'язків, тим менше частка полімерних ланок, що не охоплені сітчастою структурою. Під час зшивання під високим тиском залежно від технологічних умов ступінь зшивання може досягати 99% і вище, що означає, що тільки 1% початкового полімеру залишився не охопленим сітчастою структурою. Однак, як показує практика, оптимальний ступінь зшивання є в межах 85%.
Внаслідок утворення поперечних зв'язків зшитий поліетилен перестає бути термопластичним матеріалом, тобто більше не плавиться. Він поєднує в собі найкращі властивості термопласту з властивостями еластомеру. Тому цей матеріал називають термоеластичним